Набув чинності закон щодо протидії булінгу

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-19

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=64402

19 січня 2019 року набув чинності Закон України від 18.12.2019 року № 2657-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)».

Так, Закон України «Про освіту» доповнено пунктом, яким передбачено, що булінг (цькування) це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Типовими ознаками булінгу (цькування) є:

  • систематичність (повторюваність) діяння;
  • наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
  • дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Крім цього, внесено відповідні доповнення до статей Закону «Про освіту», які визначають права та обов’язки засновника та керівника закладу освіти, педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу здобувачів освіти та їхніх батьків.

Зокрема, передбачено обов’язок засновника закладу освіти вживати заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг (цькування), стали його свідками або постраждали від булінгу.

Керівник закладу освіти має забезпечувати створення у закладі освіти безпечного освітнього середовища, вільного від насильства та булінгу (цькування), у тому числі:

  • розглядати заяви про випадки булінгу (цькування) здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та видавати рішення про проведення розслідування;
  • забезпечувати виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування);
  • повідомляти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти.

Передбачено також  зобов’язання закладів освіти забезпечувати на своїх веб-сайтах відкритий доступ до правил поведінки здобувача освіти в закладі освіти, плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу, порядку подання та розгляду заяв (з дотриманням конфіденційності) про випадки булінгу від здобувачів освіти, їх батьків.

Педагогічні працівники:

мають право на захист під час освітнього процесу від будь-яких форм насильства та експлуатації, у тому числі булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, від пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю;

зобов’язані повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком якого вони були особисто або інформацію про які отримали від інших осіб, вживати невідкладних заходів для припинення булінгу (цькування).

Зміни щодо протидії булінгу внесено також до спеціальних законів «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійну (професійно-технічну) освіту», «Про вищу освіту».

Запроваджується адміністративна відповідальність за булінг. Так, доповненою статтею 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що булінг (цькування), що вчиняється стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого, тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

Якщо цькування вчинене групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, то штраф становитиме від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Також передбачено, що неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів поліції про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до 20% заробітку.

 

Що таке булінг?

 Булінг (від англ. to bull — переслідувати) — це агресивна свідома поведінка однієї дитини (або групи) стосовно іншої, що супроводжується регулярним фізичним і психологічним тиском та є гострою проблемою сучасності. Дослідники зазначають, що булінг відрізняється від сварки між дітьми тим, що:

  • він супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, б’ють, розповсюджують плітки, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах;
  • в ситуації завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують, та ті, хто спостерігають;
  • він негативно впливає на всіх учасників, на їхнє фізичне та психічне здоров’я;
  • може виникати спонтанно, коли несподівано для себе дитина опиняється або в ситуації переслідування, або приєднується до переслідувача;
  • він може повторюватися багато разів.

    Яким буває булінг?

    Цькування може мати різні форми:

  • Фізичний булінг (штовхання, підніжки, бійки, стусани, нанесення тілесних ушкоджень).
  • Вербальне цькування (обзивання чи глузування).
  • Булінг стосунків (relational bullying) — явище соціального вигнання — коли дітей ігнорують, не допускають до ігор та вечірок, або вони стають жертвами чуток чи інших форм публічного приниження.
  • Кібербулінг (приниження за допомогою Інтернету, мобільних телефонів та інших електронних гаджетів).

    Кіберагресори створюють публікації, що принижують гідність жертв, відправляють їм повідомлення з погрозами, викладають фотографії і відео зі знущаннями.

    Інтернет додає булінгу таких ознак:

  • цілодобове втручання в особисте життя (цькування не має часового чи географічного обмеження); необмеженість аудиторії;
  • блискавичність поширення інформації;
  • можливість анонімного переслідування.

     Усі форми булінгу — фізичний, вербальний, кібер та стосунків — мають тенденцію виникати одночасно.

Чому діти булять?

     Діти-агресори не до кінця розуміють, якої шкоди та страждань вони завдають. Булери вважають смішним знущання над слабшою дитиною. Отримуючи схвалення з боку друзів-спостерігачів, вони відчувають себе сильними та «крутими».

     Деякі діти булять, тому що самі постраждали від насильства (вдома, в спортивній секції, в іншій школі тощо). В таких випадках вони можуть зганяти свій біль через знущання й приниження слабших за себе.

    До того ж, нападаючи на когось, вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні й не можуть контролювати свій гнів. В таких випадках справа нерідко доходить до фізичного насильства.

    Хто стає жертвою булінгу?

    В групі ризику може опинитися будь-яка дитина, яка вирізняється із загального кола своїх однолітків. Дітей можуть цькувати за:

  • зовнішній вигляд (підґрунтям для глузувань може стати занадто високий або занадто низький зріст, вага тіла, національність, фізичні обмеження);
  • успішність або неуспішність у навчанні;
  • матеріальні можливості;
  • особливості характеру.

    Крім того, жертвою булінгу може стати той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно.

    Варто зазначити, що сором’язливі та закриті до спілкування діти стають жертвами булінгу в 2 рази частіше.

    Всі ці риси не обов’язково, але можуть призводити до цькування (зазвичай у школі чи в соціальних мережах).

    До чого призводить булінг?

    Особливість цькування в тому, що він негативно впливає на всіх учасників (жертв, агресорів та спостерігачів) та має деструктивні наслідки в їхньому майбутньому житті:

  • Жертви втрачають відчуття безпеки, перебувають у стані безпорадності та страху, втрачають повагу до себе та інтерес до навчання. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, може призводити до розладів харчової поведінки (анорексія, булімія) та виникнення суїцидальних думок.
  • За даними досліджень у Фінляндії, діти, які стали жертвою переслідувань, у 4 рази більш схильні до суїцидальних настроїв, ніж їхні однолітки, які не були об’єктами булінгу.
  • Агресори частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони, мають досвід вживання алкоголю й наркотичних речовин.
  • Спостерігачі часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту, схильні до депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.

 Дослідники стверджують, що навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід у психіці дитини.

    Як зрозуміти, що ваша дитина піддається булінгу?

    Зверніть увагу на дев’ять найпоширеніших ознак:

    1. В дитини мало або взагалі немає друзів, з якими вона проводить час.

    2. Боїться ходити до школи або брати участь у заходах з однолітками (гуртки, спорт).

    3. В дитини з’являються зіпсовані речі.

    4. Вона втрачає інтерес до навчання або раптом починає погано вчитися.

    5. Приходить додому сумна, похмура, зі сльозами (або ж такі ознаки з’являються після спілкування в соціальних мережах).

    6. Постійно відмовляється йти до школи, посилаючись на головний біль, біль у животі, погане самопочуття.

    7. Має розлади сну або часті погані сни.

    8. Втрачає апетит, проявляє тривожність, страждає від низької самооцінки.

    9. Дитина наносить собі ушкодження.

    Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові грошіна кишенькові витрати, щоб відкупитися від агресора.

    Як запобігати булінгу?

    Швидка та доречна реакція дорослих (батьків і вчителів) на ситуацію булінгу повертає дітям відчуття безпеки та захищеності, демонструє, що насилля не прийнятне. Саме тому, якщо ви стали свідком булінгу:

    1. Негайно втручайтеся та зупиняйте насилля — булінг не можна ігнорувати.

    2. Зберігайте спокій та будьте делікатними, не примушуйте дітей публічно говорити на важкі для них теми.

    3. Займіть нейтральну позицію — обидві сторони конфлікту потребують допомоги, запропонуйте дітям самостійно вирішити конфлікт.

    4. Поясніть, які саме дії є булінгом і чому їх необхідно припинити.

    5. Уникайте в спілкуванні слів «жертва» чи «агресор» для запобігання тавруванню й розподілу ролей

    6. Повідомте керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, й вимагайте вжити заходів щодо припинення цькування.

    У Європі в складних ситуаціях булінгу застосовують механізм шкільної медіації, коли спеціально підготовлений педагог чи психолог, який не має жодного стосунку до конфлікту, модерує зустрічі між дітьми, їхніми батьками та вчителями. Всі отримують право висловитися, поглянути на ситуацію з різних точок зору.

    В Україні поступово теж запроваджують цю практику. В рамках кампанії #CтопБулінгМіністерство юстиції розробило інформаційні матеріали з рекомендаціями для батьків, як діяти, коли їхня дитина постраждала від булінгу або ж сама стала булером.

 Як допомогти дитині, якщо вона піддається булінгу?

    Діти зазвичай соромляться говорити про те, що стали жертвами булінгу, й схильні звинувачувати себе. Придивіться до поведінки та настрою своєї дитини. Якщо ви помітили ознаки того, що вона стала жертвою булінгу:

  • Зберігайте спокій, будьте терплячими, не потрібно тиснути на дитину.
  • Поговоріть з дитиною, дайте їй зрозуміти, що ви не звинувачуєте її в ситуації, що склалася, готові вислухати й допомогти .
  • Запитайте, яка допомога може знадобитися дитині, запропонуйте свій варіант вирішення ситуації.Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
  • Поясніть дитині, до кого вона може звернутися у випадку цькування (психолог, вчителі, керівництво школи, старші учні, батьки інших дітей, охорона).
  • Повідомте керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, й вимагайте належного її врегулювання.
  • Підтримайте свою дитину в налагодженні стосунків з однолітками та підготуйте її до того, що вирішення проблеми булінгу може зайняти деякий час.
  • У випадку, якщо вирішити ситуацію на рівні школи не вдається, повідомте поліцію. Захистіть свою дитину від цькування!

    «Для батьків дуже важливо вміти попередити або належним чином відреагувати на булінг, з яким стикаються їхні діти. Вони мають бути уважними, спілкуватися та підтримувати своїх дітей», — підкреслює Джованна Барберіс, голова Представництва ЮНІСЕФ в Україні.

    Як допомогти дитині, якщо вона виявилася агресором?

    Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу:

  • Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки.
  • Уважно вислухайте дитину, з повагою поставтеся до її слів.
  • Поясніть дитині, що її дії можуть бути визнані насильством, за вчинення якого настає відповідальність.
  • Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку, але не погрожуйте обмеженнями й покараннями.
  • Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом. Адже агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки.

    Пам’ятайте, дитина-агресор не зміниться відразу. Це тривалий процес, який потребує витримки й терпіння.

 

Більш детальніше про булінг читайте тут:

https://www.stopbullying.com.ua/

 https://bilyayivka.city/read/card/3080/scho-take-buling-ta-chomu-pro-nogo-treba-znati-vsim-batkam-poyasnyuyut-u-centri-socialnih-sluzhb

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BA%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5_%D1%86%D1%8C%D0%BA%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F

 

«Інклюзія в дії»

Перший етап введення дітей з особливостями психофізичного розвитку до загальноосвітнього простору здійснюється в дошкільному закладі.

Включення таких дітей у педпроцес дитсадка змі­нює насамперед установки дорослих: у всіх дітей є особливості, а не тільки у дітей з особливи­ми освітніми потребами. Дотепер у педагогічній практиці цим особливостям не завжди приділялася належна увага. Особливості “особливих" дітей не помічати неможливо — доводиться змінювати пед­процес, щоб професійно розв’язувати проблеми їх освіти разом з іншими. Водночас, створюючи спе­ціальні особливі умови для “особливих” дітей, пору­шуємо принцип рівних прав для інших вихованців. Тому маємо навчитися працювати, враховуючи ін­дивідуальні особливості кожного.

За такого підходу педагогіка змінюється в ці­лому: вона стає інклюзивною, не тільки в тому сен­сі, що “особливі” діти мають бути включені в уже вибудуваний процес трансляції знань, умінь та навичок дітям, які розвиваються нормально, а й у тому, що освіта з урахуванням індивідуальних від­мінностей дітей потребує створення нових форм та способів організації освітнього процесу. Тут потріб­ний постійний творчий пошук, внесок від кожного. До педпроцесу залучаються всі його учасники — педагоги, батьки, діти, адміністрація. Розглянемо основні принципи дошкільної інклюзивної освіти.

Принципи дошкільної інклюзивної освіти

  • Принцип індивідуального підходу пе­редбачає вибір форм, методів і засобів на­вчання та виховання з урахуванням індивіду­альних освітніх потреб кожної дитини в групі. Індивідуальні програми розвитку ґрунтуються на діагностиці функціонального стану дитини й припускають вироблення індивідуальної стра­тегії розвитку конкретного вихованця. Індиві­дуальний підхід передбачає не тільки увагу до потреб дитини, але й надає їй самій можли­вості реалізувати свою індивідуальність.
  • Принцип підтримки самостійної актив­ності дитини. Реалізація цього принципу дає змогу формувати соціально активну особис­тість, яка є суб’єктом свого розвитку та соці­ально значущої діяльності. Якщо активність — цілком прерогатива дорослих, формується так звана “навчена безпорадність” — феномен, коли дитина очікує зовнішньої ініціативи, сама лишаючись пасивною. Це стосується і батьків дітей з особливими потребами. Батьки мо­жуть сподіватися на допомогу або активно до­магатися пільг від держави, ігноруючи власні можливості участі у соціальному житті.
  • Принцип активного залучення в освітній процес усіх його учасників передбачає створен­ня умов для розуміння та прийняття одне одного з метою досягнення плідної взаємодії на гуманіс­тичній основі. Інклюзія — активне включення дітей, батьків і фахівців у спільну діяльність.
  • Принцип міждисциплінарного підходу. Різ­номанітність індивідуальних характеристик дітей диктує необхідність комплексного, міждисциплі­нарного підходу до методів та засобів виховання й навчання. Фахівці (вихователь, логопед, соціальний педагог, психолог, дефектолог, за участю старшого вихователя), що працюють у групі, регулярно здій­снюють діагностику дітей та складають в результаті обговорення освітній план дій, розрахований як на конкретну дитину, так і на групу в цілому.
  • Принцип варіативності в організації проце­сів навчання і виховання. Включення в інклюзив­ну групу дітей з різними особливостями розвитку передбачає наявність варіативного розвиваль- ного середовища, тобто відповідних розвиваль- них та дидактичних посібників, засобів навчання, безбар’єрного середовища, варіативної методич­ної бази та здатність педагога до застосування різ­номанітних методів і засобів роботи як загальної (дошкільної), так і спеціальної педагогіки.
  • Принцип партнерської взаємодії із сім’єю. Завдання фахівця — встановити довірчі партнерські взаємини з рідними дитини, домовитися про спіль­ні дії, уважно ставитися до їхніх запитів.
  • Принцип динамічного розвитку освітньої моделі дошкільного закладу. Модель дитсадка, включаючи нові структурні підрозділи, фахівців, розвивальні методи і засоби, може змінюватися.

На жаль, доводиться констатувати: нині мало хто в нашій країні готовий до повноцінного впровадження моделі інклюзивної освіти через недостатню кваліфікацію кадрів, відсутність норма­тивної бази, досить високу витратність процесу. Тож сучасний етап слід розглядати як перехідний і рухатися дуже обережно, обмірковуючи кожний крок, аналізуючи умови та добираючи оптимальні засоби для реалізації інклюзії у практиці.

 

 

 

"СТАРТОВІ УМОВИ ДЛЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ НА СЬОГОДНІ"

 

На сучасному етапі становлення інклюзивної освіти важливо спиратися на досвід інтегративної освіти, на спеціалізовані заклади, які накопичили досвід роботи з дітьми з особливими освітніми по­требами, оскільки тут працюють фахівці, створено спеціальні умови та методики, орієнтовані на вра­хування індивідуальних особливостей дітей. Ці за­клади треба розглядати як ресурс для тих, хто хоче включитися в інклюзію. Варто продумати спеціальні заходи з налагодження взаємодії між загальноос­вітніми та спеціалізованими закладами.

Розглянемо можливі на сьогодні варіанти впро­вадження інклюзії у дитсадках різних типів.

Дитячий садок компенсуючого типу — за­клад, який відвідують діти однієї категорії, працю­ють фахівці, є спеціально організоване предметно- розвивальне середовище.

Для реалізації інклюзивної практики в такому закладі можливі різні форми соціальної інклюзії — створення на базі садка додаткових освітніх послуг, які можуть відвідувати діти вікової норми; залучення родин, у яких є діти з особливими потребами, до соціальних програм міста (відвідування театрів, музеїв, цирку, організація конкурсів, фестивалів, створення дитячо-батьківських клубів тощо).

Дитячий садок комбінованого типу — заклад, у якому виховуються діти різних категорій і діти ві­кової норми, працюють фахівці, є спеціально орга­нізоване предметно-розвивальне середовище.

У дошкільних закладах такого типу можна ство­рювати комбіновані групи — аналог інклюзивних груп, законодавчо визначивши для них штати, фі­нансування, освітні програми. Всі інші дії з реалі­зації інклюзії можна чинити за аналогією з дошкіль­ним закладом компенсуючого типу.

Дитячий садок, у якому діють спеціальні служби (Лекотека, Служба ранньої допомоги, Кон­салтинговий центр). У такому закладі фахівці пра­цюють з дітьми різних категорій, створено відповід­не предметно-розвивальне середовище.

Інклюзія реалізується через створення варіа­тивних умов для різних дітей: індивідуальні форми роботи з дітьми, дитячо-батьківські групи, консуль­тації батьків, групи для батьків, дитячі групи як корот­кочасного, так і 10, 12, 14-годинного перебування. У закладі має бути забезпечений медико-психо- лого-педагогічний супровід дітей та їхніх батьків си­лами залучених до служб відповідних фахівців.

Масовий дошкільний заклад, у якому є групи розвитку “Особлива дитина”. У спеціальних гру­пах, як передбачено штатним розписом, працюють фахівці з дітьми різних категорій.

Дошкільні заклади з групами розвитку “Особ­лива дитина” подібні за моделлю до закладів зі службами, оскільки також пропонують різні освітні послуги залежно від освітніх потреб “особливих” ді­тей. Істотно, що для таких груп передбачені фахів­ці, здатні забезпечити освітні потреби “особливих” дітей. Інклюзія передбачає участь дітей у спільних заходах, взаємні відвідування груп дітей, об’єднання дітей на заняттях з додаткової освіти в підгрупах.

Дитсадки, в яких відкривають інклюзивні гру­пи, можуть брати у штат фахівців, які забезпечу­ватимуть освітні потреби “особливих” дітей. Сама інклюзивна група має реалізовувати різнорівневі освітні програми та програми із соціалізації дітей.

Дитячі садки, де є по двоє-троє дітей з особ­ливими потребами, але які за складом не можуть відкрити інклюзивні групи, можуть скористатися по­слугами фахівців психолого-педагогічних, медико- соціальних центрів, фахівців спеціалізованих до­шкільних закладів, які забезпечать консультування з питань діагностики та складання освітніх планів для дітей з особливими потребами.

 

Нещеплені діти не можуть ходити у школи й дитсадки – офіційно

          Міністерство освіти та на