Головна » Статті » ПОРАДИ ПЕДАГОГАМ

Методи і прийоми навчання дітей монологічного мовлення

Методи навчання дітей монологічного мовлення
 

Метод моделювання - фіксує увагу дитини на змістовому аспекті, тобто на побудові сюжетної лінії, послідовності основних епізодів розповіді. Цей метод, запропонований Л. Венгером і О. Дяченко, доречно застосовувати під час навчання переказу, а також складання творчої розповіді.

Спільне мовлення – надається перевага у молодшому дошкільному віці як способу підтримки активного мовлення, коли вихователь починає фразу, а дитина її продовжує і закінчує. Наприклад: Вихователь; «На картинці… (показує картинку, на якій зайчик гризе моркву). Дитина: … зайчик гризе моркву.
Вихователь: Морква була така… (мімікою показує задоволення).
Дитина: … смачна».

Заняття краще проводити невеличкими підгрупами (3-5 дітей). Переваги спільного мовлення: незалежно від ступеня підготовленості дитини, рівня її зв’язного мовлення, результат складання розповіді за картиною завжди буде позитивним, оскільки у дитини почуття успіху, стимулює бажання придумувати ще. Важливо, щоб допомога вихователя була лише тлом, сполучною ланкою, яка допомагала б поєднати окремі слова у зв’язні речення, судження, не гальмувала б дитячої ініціативи, спонукала б до самостійності. Складання розповідей бажано супроводжувати предметними діями.

коментоване мовлення - вихователь створює ситуацію, що, з одного боку, захоплює цікавою колективною діяльністю, а з іншого —спонукає дітей до активного мовлення, результатом якого є колективно складена розповідь. Наприклад: вихователь збирає дітей навколо столу, на якому розміщує великий аркуш паперу і пропонує дітям придумати та намалювати історію про їжачка і ялинку, які жили у великому лісі.
Вихователь: У великому лісі ростуть різні дерева. Ось така ялинка (малює посередині ялинку). То яка вона?
Діти: Пухнаста, зелена, колюча, гілочки такі гостренькі. Вихователь: У цьому лісі росли інші дерева… Які? Діти: Берізки, дуби.
Вихователь: Давайте їх намалюємо. (Під час малювання вихователь спонукає дітей до коментування малюнка). Яка берізка? Як її намалювати? Пригадайте, якого кольору в неї стовбур. Пригадайте та покажіть, які гілочки у берізки. (Вихователь заохочує дітей показати рухами, як ростуть гілки у берези. Діти малюють берізку та домальовують інші дерева. Окремі деталі малюнка виконують самі діти, наприклад малюють траву, квітки, хмарки, голки у їжачка.)
Вихователь: У цьому лісі на галявині жив у нірці маленький їжачок. Він був такий… (Вихователь малює їжачка.)
Діти: Маленький, гарненький, хороший, колючий. Носик, як і очі, чорний.
Вихователь: У їжачка багато друзів — інших їжачків. Вони також живуть у цьому лісі і схожі на нашого їжачка. Намалюйте їх. (Вихователь запитаннями спонукає назвати, де живе їжачок, який він.) Одного разу їжачки грали в піжмурки Наш їжачок став голосно кликати своїх друзів. Як він кликав їх? А вони такі хитрі, заховалися хто під листком, хто під квіткою, не виходять, а тільки озиваються: «Я тут, під великим пеньком». А твій де? (Вихователь звертається до кожної дитини, включає її у гру.)

структурно-синтаксична схема є найефективнішим способом навчання розповіді в середньому та старшому дошкільному віці (для описової та сюжетної розповіді). Сутність цієї схеми полягає в тому, що педагог непомітно для дитини, без зайвих і складнитх для засвоєння пояснень, а лише за допомогою коротких початкових слів подає план-схему опису («Це -…», «Він такий…», «У нього є…», «Він може…», «Мені подобається…») чи сюжетної розповіді («Був собі…», «Одного разу…», «Раптом…», «Тоді…», «І став він…»), яку дитина доповнює з власної ініціативи, відповідно до своїх інтересів та можливостей. Поступово дитина засвоює логіку опису чи сюжетної розповіді і починає використовувати її вже без допомоги вихователя.

командний метод - складання розповіді активізує процес зв’язного мовлення, вправляє дітей у засвоєнні структури висловлювання, привертає їхню увагу до власного мовлення та висловлювань однолітків, спонукає до оцінки розповідей, є одним із найефективніших способів навчання дітей розповіді. По-перше, дитина не почувається самотньою, присутність друзів надає їй впевненості (команда складається з трьох-чотирьох дітей лише за бажаннями і симпатіями дитини). По-друге, якщо розповідь складається командою, то вона буде під силу навіть найнесміливішим дітям. По-третє, завдяки командним розповідям, на занятті в активній мовленнєвій практиці беруть участь майже всі діти. Жодна з команд не повторює повністю попередню розповідь, а привносить щось своє. Під час розповіді кожен має слухати і бути готовим підтримати іншого, щоб не підвести всю команду, зуміти вчасно і правильно продовжити те, на чому спинився товариш. Розповідь командами сприяє розвитку креативності, самостійності та ініціативності.

Методи і прийоми навчання дітей монологічного мовлення
Методи формування мовленнєвих навичок розповідати (за Л.Калмиковою, Н.Харченко)

- пояснювально-ілюстративні (читання художніх творів, власні розповіді вихователя, демонстрація сюжетних картин)
- репродуктивні (переказ, мовні вправи за зразком)
- частково-пошукові (еврестичні) (бесіди, конструктивні вправи, структурно-логічна схема сюжетної розповіді)
- проблемні (проблемні мовленнєві ситуації)
- дослідницькі (творчі) (дидактичні мовленнєві ігри, самостійна побудова монологу)

 

Прийоми навчання дітей монологічного мовлення:

- складання розповіді по частинах, за опорними словами, складання розповіді на тему;
- зразок розповіді, частковий зразок розповіді, зразок-дублер розповіді, розбір зразка розповіді;
- план, відтворення дітьми плану, колективне складання плану;
- колективне складання розповіді, закінчення чи початок дітьми розповіді, підказка варіантів розповіді;
- проблемні запитання, порівняння і зіставлення, творчі завдання, мовні логічні задачі, ігрові завдання;
- виправлення помилок, тема і вказівки, підказка слова, речення, педагогічна оцінка, аналіз дитячих розповідей

 

Види занять з навчання розповідання
Навчання монологічному мовленню відбувається переважно на мовленнєвих заняття, метою яких є навчання різних типів розповіді. У сучасній методиці є кілька класифікацій таких занять: за характерам мовленнєвих дій — заняття зі складання реальних та творчих розповідей; за використанням наочності — складання розповіді на наочній та словесній основі; за домінуючим психічним процесом, що бере участь у створенні розповіді —розповідання на основі наочного сприймання, розповідання по пам´яті та розповідання на основі дії уяви.

 

До занять з розповідання на основі сприймання наочності — їх починають впроваджувати вже в молодшому дошкільному віці - належать 5 основних видів:

- Складання описової розповіді за картиною (предметом, іграшкою).
- Складання сюжетної розповіді за картиною.
- Порівняльний опис двох іграшок (предметів, картин).
- Складання сюжетної розповіді за серією картин.
- Складання описової розповіді за змістом пейзажної картини.
Перші два види занять можна проводити вже в молодшій групі, третій — починають використовувати із середнього дошкільного віку, адже складання цього виду розповіді вимагає вміння порівнювати предмети між собою. Останні види занять — досить складні, тому доречно використовувати їх у старшому дошкільному віці.

Навчання розповідання по пам´яті відбувається на таких заняттях:

- Переказ літературних творів.
- Складання розповіді з особистого чи колективного досвіду.
- Колективне складання розповіді з досвіду (складання листа).
- Складання розповіді-опису предмета (картинки, іграшки) по пам´яті.

Ураховуючи, що складання розповідей по пам´яті належить до складніших видів занять, вимагає певних мовленнєвих умінь, спирається на достатній рівень розвитку багатьох психічних процесів (сприймання, пам´яті, репродуктивної уяви), другу групу занять доречно використовувати, починаючи з середнього дошкільного віку. А останні два види занять доступні лише старшим дошкільникам.

Навчання творчого розповідання на основі дії уяви передбачає 5 видів занять, що поступово ускладнюють процес:

- Складання творчої розповіді за поданим початком (закінченням).
- Складання творчої розповіді (казки) за опорними словами.
- Складання казкової історії (творчої розповіді) за поданим планом.
- Складання творчої розповіді на запропоновану педагогом тему.
- Складання сценарію на основі короткого літературного тексту.
На відміну від традиційного в дошкільній лінгводидактиці твердження про неможливість навчати творчого розповідання раніше від старшого дошкільного віку, вважаємо доцільним впроваджувати цей вид розповідання, починаючи вже з молодшого дошкільного віку. Результати досліджень А.Г.Рузської та Л.Г.Шадріної, присвячених розвитку зв´язного мовлення молодших дошкільників, теж підтверджують оптимальність саме цього періоду як початкового для навчання.

Навчання розповідання по пам´яті
Складання розповіді з особистого чи колективного досвіду
Розповідь з досвіду ґрунтується на власних сприйманнях і пам’яті. Дитині доводиться самостійно мислити, добирати слова й вирази, причому розповідати послідовно, не поспішаючи, не перекручуючи фактів, подій, часу й місця. Починаючи з молодшої групи дітей навчають монологічного мовлення. Діти старшої групи повинні вміти розповідати зв’язно про цікаві випадки з власного життя; складати розповіді на теми з власного досвіду, запропоновані вихователем (з вказівкою на місце, час, коли події відбувалися).

Вимоги до розповідей дітей з власного досвіду:

- зв’язність і зрозумілість
- лаконічність
- самостійність
Розповідь не повинна перериватися запитаннями вихователя.

Методичні прийоми на заняттях з навчання дітей розповідання з досвіду:

- зразок розповіді (характеризується конкретно-образним змістом, який у формі розповіді чи опису розкривається в логічний послідовності. Має бути невеликий за розміром, доступний для розуміння дітей.
Наприклад зразок розповіді на тему:
«Моя улюблена іграшка»:
«Коли я була маленькою, з усіх іграшок найбільше любила ведмедика Михасика. Його мені подарував тато на день народження. Михасик був маленький, коричневий, очі в нього були з намистинок, а на шиї – червоний бантик. Я дуже любила гратися з ним. Шила йому одяг, одягала його, носила на прогулянку. Ведмедик був у мене довго, аж поки я виросла, бо я його берегла». Такий зразок розповіді застосовується не лише на початку навчання дітей розповідання з досвіду, але й пізніше. Розповідаючи з особистого досвіду, дитина не переказує розповіді вихователя, а лише наслідує її).

- план розповіді (коли діти складають розповідь з колективного досвіду (коли в усіх дітей групи досвід спільний) «Як святкували Новорічне свято у дитячому садку», «Як виростили урожай», зразок вихователя їх обмежуватиме тому краще використати план. Він допоможе дітям дотриматися послідовності у розповіді, висловлювати свої власні судження, по-своєму оформляти думки. План розповіді має складатися з 3-4 пунктів, що відображають основне, про що треба розповісти. Наприклад: тема «Про наших папуг»
План

Розкажіть, які наші папуги.
Як ми їх доглядаємо.
Як ми чистимо їхню клітку.
План розповіді є основним прийомом навчання складання розповіді з особистого чи колективного досвіду. Діти повинні запам’ятати його, тобто його треба закріпити. Потрібно вимагати від дітей, щоб вони дотримувалися його. Вихователь повинен сам стежити за цим і залучати дітей слідкувати за розповіддю товариша).

- колективний розбір плану (використовується з метою кращого запам’ятовування плану. Під час розбору плану слід обговорювати кожний його пункт. Це нагадує коротку бесіду перед розповіданням, коли уточнюється й систематизується досвід дітей).
- запитання (використовують як допоміжний прийом. Застосовують для розкриття образу чи дії. Мета запитань – навчити дітей послідовно передавати в словах свій досвід, дати загальний напрямок розповіді, допомогти не забути головного. Отже їх треба добре продумати. )
- оцінка вихователя (оцінка розповіді дитини має бути об’єктивною, конкретною, допомогти дітям зрозуміти, що треба наслідувати, чого уникати. При оцінюванні слід указати, чи дотримувала дитина плану, чи в потрібній послідовності викладала зміст, чи цікаво розповідала. Зауваження мають бути тактовними).
- оцінка дітей (до оцінювання розповіді слід залучати дітей. Це слід робити в кінці заняття за допомогою запитань: Чим тобі сподобалася розповідь? Чи послідовно в ній розповідалося? Чи про все сказав розповідач?)
Заняття проводяться не менше одного разу на місяць.

Вимоги до вибору теми до заняття:

теми які є в досвіді кожної дитини («Як провели свято вдома?», «Як допомагають своїм батькам», «Що бачили під час прогулянки», «Про тварин яких вони бачили», «Про улюблені іграшки»)
повинна мати виховне й освітнє значення, бути конкретною і чіткою.

 

Структура заняття

Початок: діти повинні чітко уявляти до якого результату їм треба прийти – скласти розповідь. Пояснення має бути коротким і чітким (3-5 хв.), після чого дається час для обдумування відповіді.

Для навчання розповіданню спочатку слід обирати теми з колективного досвіду дітей. Щоб нагадати тему можна провести бесіду. Можна на перших порах складати розповіді колективно. Одним з видів колективної розповіді є складання листа. Текст листа – розгорнута розповідь, складена по частинах. Поступово дітей підводять до розповідання за планом без попередньої бесіди. Слід привчати дітей стежити за розповіддю на задану тему, не повторювати сказаного, не відходити від плану, після розповіді кількох дітей план можна змінити. Після розповіді кількох дітей запропонувати розказати все разом, об’єднавши всі розповіді (не завжди). На одному занятті зможуть розповідати не більше 10-12 дітей.

В кінці занять діти аналізують розповіді товаришів.

Навчання розповідання за ілюстраціями
Розповідь дитини за ілюстрацією – складна розумова діяльність, що потребує участі таких процесів, як сприймання, аналіз, синтез, умовиводи. Діти, складаючи розповідь, повинні на основі аналізу й синтезу вичленити головне в ілюстрації, потім доповнюють її зміст. Зробити це самій дитині важко, тому її потрібно спочатку навчити сприймати зміст ілюстрації, а потім уже відтворювати зміст художнього тексту за ілюстрацією.

Сама картинка не може зацікавити дошкільнят, викликати у них бажання говорити, якщо під час розглядання не ставляться розумові завдання, відсутня мовна мотивація.

Є.І.Тихеєва рекомендує різні методичні прийоми роботи з картинками, до яких слід віднести: описування предметів, порівняння, підбір картинок до теми, підбір картинок до оповідання, розповідь за картинкою.

При складанні розповіді дитина повинна почати із зачину, тобто з другорядного: з того, де і коли розгортаються події. Це допоможе ввійти в тему, підведе до сприймання основного змісту — розповіді про головного героя та його вчинки. Тому схема складання розповіді буде такою: розгляд ілюстрації, придумування заголовку до розповіді, складання початку розповіді; розказування послідовно про події, складання закінчення розповіді.

Провідним принципом навчання є розповідання за зразком вихователя. Навчання розповідання проводиться в такій послідовності: бесіда за ілюстраціями, використовуючи зміст художнього твору; зразок розповіді вихователя; розповіді дітей.

Зразок демонструють на перших 2-3 заняттях. Діти отримують конкретне уявлення, що таке розповідь і використовують його як еталон. Подаючи дітям розповідь-зразок, вихователь повинен у першу чергу враховувати мовленнєві завдання, які він ставить перед дітьми, вправляючи їх у даному виді розповіді. Об’єм розповіді-зразка, його сюжет, зміст, стиль, словниковий склад визначаються мовлен¬нєвими завданнями. Завдяки зразку розповіді вихователь може показати, на що звернути увагу в ілюстрації і як точно й виразно можна сказати про зображене на ілюстрації.

Після того, як діти навчилися розповідати за зразком, використовують складніший прийом — план розповіді. Запитання, запропоновані дітям у вигляді плану і які виникають зі змісту ілюстрації, залишаються в пам’яті дітей до кінця розповіді і допомагають їм послідовніше й багатше розгорнути сюжетну лінію, самостійно складаючи розповідь.

У старшому дошкільному віці вихователь урізноманітнює методичні прийоми навчання розповідання за ілюстраціями. Серед них, як рекомендує О.С.Ушакова, — розповідь за самостійно вибраною ілюстрацією; співвідношення фраз тексту з ілюстраціями, розповідь за ілюстрацією, запропонованою вихователем; опис ілюстрації. Е.П.Короткова вказує, що увагу дітей потрібно привернути до описування ілюстрацій, де педагог розкриває в основному найбільш важчу або менш помітну частину ілюстрації. Про інше розповідають діти.

Варто використовувати в роботі з старшими дошкільниками такі прийоми, як: складання власної ілюстрації до літературного твору або якогось епізоду твору, порівняльний аналіз ілюстрації та картини на одну і ту ж тему (співставлення розкриття теми різними видами мистецтва), порівняння ілюстрацій різних художників до одного і того ж твору; обговорення ілюстрацій до творів, створених дітьми; колективна розповідь; опис образів літературних героїв, зображених на ілюстрації власним мотивуванням відношення до них; оцінювальне відношення до ілюстрації. Аналізуючи образ героя, дитина спирається на відображення його індивідуальних рис, спрямовує увагу на оцінку вчинків, окремих властивостей характеру, а також на опис зовнішності. Під час аналізу розповідей звертається увага на вміння висловити своє відношення до прочитаного і на використання художніх засобів. Таким чином, діти роздумують над прочитаним і передають своє сприймання літературного твору через ілюстрації.

Потрібно вчити дітей дивитися на фон, на деталі нібито разом з героєм подій, з його позиції. Таким чином, за допомогою запитань вихователь вчить дітей послідовно і осмислено сприймати ілюстрацію, виділяючи в ній головне, зв’язно про це розповідати.

Одним з прийомів, з допомогою якого можна зацікавити дітей ілюстрацією, є прийом, рекомендований Р.Й.Жуковською, коли дітей ніби ставлять на місце ілюстрованих персонажів. Тут в пригоді стануть книжки-картинки, книжки-ширмочки, які дають простір для розвитку мовлення і уявлень дітей. Дітям можна запропонувати скласти свою розповідь про те, що було до того моменту, що зображено на ілюстрації, а також домислити, що сталося з героями літературного твору, побудувавши своє закінчення. Вихователь може задати дітям питання: “Якщо б ти опинився поряд з героєм твору, то що б ти йому сказав; як би ти поступив?”

Придумуючи назву до ілюстрації, діти вчаться узагальнювати свою розповідь, аналізувати і виділяти головне в ілюстрації.

До висловлювань дітей ставляться певні вимоги. На думку М.Р.Львова, О.С.Ушакової, перш за все висловлювання повинно бути змістовним, логічно послідовним, граматично правильним, точним, виразним. Висловлювання повинно бути зрозумілим слухачам, достовірним, правильно відображати об’єктивну діяльність, коротким, цілеспрямованим, самостійним. Саме таку розповідь повинні засвоїти діти 6-річного віку.

Проводячи роботу з розвитку монологічного мовлення з дітьми, важливо щоб вони усвідомлювали користь від своїх розповідей; адже діти їх складають переваж-но за вказівкою вихователя. А якщо вихователь організує з дітьми роботу з виготовлення книжки – розповідей, запису розповідей і їх читання дітям, пропозиції розповісти дома, то такі прийоми стимулюватимуть дитячу мовленнєву творчість.

Основні завдання виховання при роботі з ілюстраціями полягають у тому, щоб навчити дітей сприймати її зміст, правильно висловлювати свої почуття, застосовуючи знання, одержані на заняттях.

Тому програмові завдання навчання дітей розповідання за ілюстраціями можна сформулювати таким чином: вчити дітей послідовно, творчо розповідати; удосконалювати композиційну цілісність розповіді; розвивати творчу варіативність розповідання; розвивати оціночне судження про зміст і якість придуманих розповідей, як своїх, так і ровесників; використовувати виразні засоби мовлення; вміти будувати речення, добираючи правильні слова та словосполучення.

Категорія: ПОРАДИ ПЕДАГОГАМ | Додав: kseniakosar6309 (30.01.2018)
Переглядів: 322 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar