Головна » Статті » ПОРАДИ ПЕДАГОГАМ

Мета і завдання гендерного виховання

Мета і завдання гендерного виховання

Уже в ранньому віці дитина поступово усвідомлює, що вона є представником певної статі (хлопчиком чи дівчинкою), тобто відбувається первинна статева ідентифікація особистості. З цього часу має розпочатися і її статеве виховання, суть якого полягає, на нашу думку, в делікатному поясненні відмінностей у будові чоловічого і жіночого тіла, формуванні елементарних навичок статевої гігієни, статево типізованої (властивої представникам певної статі) поведінки, а також толерантного ставлення до представників протилежної статі.

У дошкільному дитинстві розпочинається етап вторинної статевої ідентифікації, тобто усвідомлення дитиною свого соціального призначення як хлопчика чи дівчинки (майбутнього чоловіка чи жінки) і засвоєння відповідної поведінки в сім’ї, суспільстві. У цей час важливим є гендерне виховання.

Гендерне виховання – процес, спрямований на формування у дитини ціннісного ставлення до людей і до самої себе як до представників різних статей (до чоловіка чи жінки, хлопчика чи дівчинки); формування в неї рис, необхідних для реалізації свого особистісного потенціалу як члена суспільства.

Мета гендерного виховання – особистісне становлення людини як представника певної статі; формування адекватного розуміння сутності моральних норм та установок у взаєминах між чоловіками й жінками (хлопчиками й дівчатками), потреби керуватися ними в усіх сферах та видах діяльності.

Зміст гендерного виховання визначається навколишнім життям: стосунками в сім’ї; взаєминами між представниками різних статей, моральними нормами цих взаємин; сферами діяльності чоловіків і жінок тощо.

Завдання гендерного виховання

  • Сприяти особистісному становленню дитини як представника певної статі.
  • Сприяти усвідомленню дитиною себе представником своєї статі, формуванню вміння адекватно оцінювати власні вчинки стосовно інших людей з урахуванням статевої належності, необхідних навичок спілкування й взаєморозуміння.
  • Виховувати соціальну та моральну відповідальність у взаєминах з іншими.
  • Формувати вміння розуміти представників своєї та протилежної статей, дотримуватися загальноприйнятих норм і правил поведінки у спілкуванні з людьми, враховувати й поважати специфічні індивідуальні (статеві) особливості людини в процесі будь – якої спільної діяльності.
  • Виховувати у дитини прагнення мати повноцінну люблячу, міцну й дружну сім’ю, що відповідає сучасним потребам суспільства.

 

 

 

 

 

Витоки гендерного виховання дітей

 

Проблема гендерного виховання  не є «відкриттям» сучасності. Здавна світові мислителі  говорили про важливість рівної освіти хлопчиків і дівчаток, водночас наголошуючи на необхідності застосування  різних підходів з урахуванням їхніх особливостей.

Так, за Платоном, в ідеальному суспільстві жінка може брати участь в усіх справах нарівні з чоловіком, а отже, повинна мати відповідний рівень компетентності в різних сферах життя.

Ж-Ж. Руссо зазначав, що чоловіки і жінки, як біологічні істоти подібні, однак як суспільні – різняться, оскільки мають різні обов’язки та ролі. На думку І. Канта, чоловіки й жінки різняться передусім за способом їхньої участі в політичному житті, рисами особистості й особливостями поведінки, а тому, відповідно, проходять різний шлях особистісного становлення.

Цікаві й корисні поради щодо виховання й навчання хлопчиків й дівчаток подав Я. Корчак у «Правилах життя», ще на початку ХХ століття закликаючи суспільство долати гендерні стереотипи у вихованні наймолодших.

Я. Корчак про стереотипи щодо хлопчиків та дівчаток

«Я часто чую, як про дітей кажуть: «Усі вони такі». Наприклад: «Всі хлопчиська – хулігани і бруднулі». Чи  «Всі дівчатка – плакси та ябеди». Неправда, кожного слід пізнавати окремо й окремо оцінювати, пізнавати не поверхово, а ґрунтовно… Хлопчику так само, як і дівчинці, хочеться бути гарним, тільки він у цьому не зізнається. Хлопчикові важче залишитися чистим, бо він любить рухливі ігри… Але він не бруднуля…Може ж дівчинка бігати швидше, ніж хлопчик, то чому він не може гратися з ляльками?»

В. Сухомлинський не вживав поняття «гендер», однак чимало його думок по праву можуть увійти до абетки гендерного виховання. Педагог був переконаний, що абсолютно неприпустимо пояснювати ті чи ті позитивні або негативні риси юної особистості її належністю до певної статі, тим паче протиставляти дівчаток хлопчикам і навпаки. Водночас педагог наголошував на необхідності особливого підходу до виховання дітей кожної статі.

В. Сухомлинський про виховання дівчаток

«По – перше, треба, щоб кожна дівчинка виховувалась самобутньою і яскравою особистістю, щоб усім без винятку дівчаткам була нестерпна навіть думка залишатися непомітною, пасивною, слабовільною. Орієнтація дівчинки – жінки на активну участь у суспільному виробництві, а не на пасивне обмеження сфери її діяльності доглядом за дітьми – ось що дуже важливо в тому загальному тоні, який має характеризувати духовне життя школи. Бути матір’ю, бути вихователем дітей – горда і почесна місія, але коли тільки цим обмежиться діяльність жінки – вона буде залежною істотою. Тільки яскрава життєва мета дає жінці духовну силу, яка робить її володарем і повелителем у сфері почуттів».

Для розвитку особистості дівчаток і хлопчиків необхідно, як зазначав педагог, щоб вони брали участь в усіх видах діяльності, де успіх забезпечують сила волі, наполегливість, де порівнюються сила, витривалість, стійкість, рішучість хлопчиків і дівчаток, де відбувається глибоке  й приховане інтелектуальне змагання між ними.

В. Сухомлинський радив педагогам так організовувати життя дитячого колективу, щоб не було у ньому суто чоловічих і суто жіночих видів діяльності (це, однак, не означає, що й найважчу фізичну працю хлопчики й дівчатка мають виконувати на рівних).

У наш час проблему гендерного виховання у своїх наукових працях висвітлюють С. Архипова, Н. Абубікірова, Т. Бендас, Т. Говорун, О. Кікі- нужді, В. Кравець, С. Макаренко, А. Мудрик, С. Риков, Ю. Савченко, Т. Ти-това та інші дослідники.

 

Гендерні проблеми сучасності

Нині проблема виховання й навчання відповідно до статі є актуальним завданням педагогічної роботи з дітьми дошкільного віку.

Соціальні зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, призвели до руйнування традиційних стереотипів чоловічої й жіночої поведінки. Демократизація відносин людей різної статі спричинила змішання ролей, фемінізацію чоловіків і маскулінізацію жінок. Жінка стала більш активною, самостійною, впевненою, і це добре. Водночас разом з позитивними чоловічими рисами жінки переймають і негативні: грубість, агресивність, кар’єризм, безжалісність тощо. Жінки нині нерідко посідають лідерські позиції у суспільстві, обіймають «чоловічі» посади. Натомість деякі чоловіки втрачають здатність відігравати маскулінну роль у шлюбі: з «добувачів» вони поступово перетворюються  на «споживачів», не виконують своїх обов’язків щодо виховання дітей. Одним з наслідків їх відсторонення від виховання є жорстоке поводження  деяких татусів зі своїми дітьми (все частіше «новини» рясніють тривожними фактами, як-от побиття дитини батьком, аби скоріше замовкла, почала їсти тощо).

На тлі таких суспільних змін змінюються й внутрішні психологічні позиції дітей, їхня свідомість: дівчатка стають агресивними й грубими, а хлопчики переймають жіночий тип поведінки (особливо в неповних сім’ях, де немає тата).

Спостерігаючи протягом багатьох років за молоддю (зокрема й нашими студентами), ми помітили, що багато дівчат втратили такі жіночі риси, як скромність, ніжність, терпіння, вміння мирно залагоджувати конфліктні ситуації. Хлопці ж, навпаки, часто не проявляють чоловічих рис: рішучості, витривалості, емоційної стійкості.

Результати спостережень за змістом ігор дітей старшого дошкільного віку так само викликають тривогу: діти демонструють моделі поведінки, що не відповідають їхнім статевим  особливостям: не вміють домовлятися в грі, без конфліктів розподіляти між собою ролі. Крім того, у трудовій діяльності, старші дошкільнята часто не здатні самостійно розподіляти обов’язки з урахуванням статі партнера. Хлопчики не проявляють бажання прийти на допомогу дівчаткам тоді, коли потрібна фізична сила, а дівчатка не поспішають допомагати хлопчикам там, де вимагається старанність і акуратність тощо.

Бесіди з вихователями й батьками показали, що знання дорослих про особливості гендерного виховання хлопчиків і дівчаток недостатні; вони не готові до змін, долання стереотипів, упровадження гендерного підходу в педпроцес.

Отже, сьогодні вкрай важливо приділяти особливу увагу гендерному вихованню дітей, відповідній психолого – педагогічній просвіті батьків і педагогів. Насамперед дорослі мають усвідомити, що вони є взірцем для дітей, і поводитись відповідно до своєї гендерної ролі, адже від цього значною мірою залежить те, як приймуть свої ролі діти.

Проблема забезпечення  гендерної соціалізації дошкільнят – одна з домінантних у гендерному вихованні.

Категорія: ПОРАДИ ПЕДАГОГАМ | Додав: kseniakosar6309 (03.12.2017)
Переглядів: 167 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar